Вірші про первоцвіти (перші весняні квіти) українською мовою

Пропонуємо вашій увазі вірші про первоцвіти (перші весняні квіти) українською мовою.

Підсніжники, конвалія, проліски, сон-трава, крокуси (шафран) – це далеко не весь перелік первоцвітів, які можна зустріти навесні. Вони з’являються після холодної зими.

Їх можна побачити з першим подихом весни у березні і квітні, коли сонячне проміння ледве прогріває землю.

Вірші про первоцвіти

Перші квіти

Ще довкола сніг лежить,
Та природа вже не спить.
Пробиваються з землі
Перші квіточки малі.

Показав голівку ніжну
Молодесенький підсніжник.
Знову проліска блакитна
Посміхнулася привітно.

Мати-й-мачуха у жменьках
Несе промені жовтенькі.
Тішать очі первоцвіти,
Пахнуть веснонькою квіти.

Первоцвіти

Багато різних квітів на землі,
Усі прекрасні, чарівні і ніжні.
Великі, надзвичайні і малі,
Усі казкові, просто дивовижні!
Та первоцвіти, що після зими,
Чарують кожного чи не найбільше.
І ними всі захоплюємось ми,
У них щось неповторне найсвітліше.
Бо як заквітнуть — поле ожило!
І ліс заграв і зазвучав привітно.
У квітах тих — надія на тепло,
Весна підкралась тихо й непомітно…
А сонце шле проміннячко своє,
Земля нараз всміхнулась квіточками.
У світі зараз стільки казки є,
І йде вона полями і лісами…
Тож поспіши і ти у ті поля,
У ті ліси, де квітнуть первоцвіти.
Поглянь, яка красива в нас земля…
Тож є причина світові радіти!
(Н. Красоткіна)

Не зривайте первоцвіти

Тане сніг, весна, відлига…
Рушила по річці крига.
Сонце світить, пригріває
Йде тепло, зима тікає.
В лісі сніг іще лишився,
Під деревами укрився,
Сніг від сонечка сховався,
Теплих променів злякався.
Та з під снігу – справжнє диво:
Первісток весни сміливий
Показав чоло тендітне,
Пелюсткове і привітне.
То підсніжник, первоцвіт,
Сніг долаючи і лід,
Прагне з сонцем привітатись
І з весною обійнятись.
Не зривайте первоцвіти,
Помилуйтеся на квіти.
Той, хто робить з них букети
Знищує життя Планети.

Вірші про підсніжники

Підсніжники

Пора пробудження природи –
Така терпка солодка мить.
Від найчарівнішої вроди, –
Побачиш – і душа щемить.

З-під снігу перші ніжні квіти,
Провісники тепла, надій
Звуть просто жити та радіти
І не коритись долі злій.

Як символ сподівань і віри
Людей, земного майбуття –
Це квіти злагоди й довіри,
Весни посланці і життя.

Ще спить земля солодким сном.
Ще трави сплять в краю лелечім.
А десь під снігом, за бугром,
Підсніжник розправляє плечі.

До сонця тягне пелюстки
Крізь сніг, і вітер, і морози.
Він промовляє : «Я живий!
Весну стрічайте на порозі!»
(Л. Заїка)

Підсніжник

Зима потроху відступає.
Вже березень набрав скрізь силу.
Природа швидко оживає —
Весну чекає любу, милу.
Місцями сніг ще залягає…
Білозеленим списом гострим
Він чахле листя протикає —
Морозу не боїться зовсім.
В зеленій шапці, личко біле,
Висока ніжка й руки – листя.
Мов озирається несміло,
Стоїть, не рухаючись з місця .
Підсніжник наш – це перша квітка
У лісі чорнім проростає!
Дорослим радість, радість діткам!
Чи є хтось, хто його не знає?
Всі знають й люблять його дуже.
За нього хочу заступитись:
Не стане скоро його, друже,
Якщо завчасно не спинитись!
Я прошу вас, дорослі й діти,
Навіщо рвати їх без міри?
Любіть живими лісу квіти!
Без них життя в нас буде сіре.
(П. Тихий)

Пробрався з-під снігу
Підсніжник маленький.
В зелених листочках
Такий чепурненький!
Голівоньку клонить,
Вітає мене.
Коли вже ця довга
Зима промине?

У проміннях сонця ніжних
Край веселого струмка
Білий, росяний підсніжник
Раптом блиснув з-під листка.
Отакий малий неначе,
Ледь прокинувся від сну.
Тихий-тихий, а одначе,
Він привів до нас Весну.

Визирнув підсніжник під вікном у мене:
Голівонька біла, листячко зелене.
Холодно повсюди, ще сніги біліють…
Квіточки тендітні ніжно серце гріють.
Визирнуло сонце, квіточки всміхнулись
І до неба вгору зразу потягнулись.
А сніги знітились, збігли ручаями —
Це весна чарівна вже зустрілась з нами.
Звеселіло серце, засвітились душі,
Засміялось сонце і немає стужі.
На тепло й на світло вже день повертає
А весна так любо всіх нас пригортає.
(Н. Красоткіна)

Вірші про первоцвіти – проліски

Пролісок

Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні
Вгору підійняв.
Сонце привітало
Квіточку ясну,
Щиро обійняло
Зірку весняну.

Ряст свою чуприну
Висунув надвір.
Заховав перину
Крокус і підбіл.
Сон-траві не спиться,
Змив потічок сни.
Сіли на травицю
Промені весни.

Тендітні проліски блакитні,
Такі ви милі і тендітні,
Немов дзвіночки весняні,
Гойдаєтесь серед снігів.

Ще холод ходить сонним гаєм
І сніг вас часом укриває,
Та ви всміхаєтесь. Чудні.
Радієте своїй весні.
( Л. Заїка)

Пролісок

Он пролісок, як клаптик неба,
Росте на вітрові такому.
Йому тепла і сонця треба,
І ґрунт, щоб втриматись на ньому.
(Н. Красоткіна)

Перший пролісок…
Біжить струмочок, радісно дзвенить,
Промінчик сонця в ньому вже скупався…
Весняний вітер в гіллі шарудить,
З-під снігу перший пролісок пробрався!
Із-під крижини сміло виглядає,
До сонця гріє квіточку розквітлу…
Йому весна своїх пісень співає,
Цілує вітер ту красу тендітну.
Такий маленький і такий крихкий.
Пробився крізь холодну кригу…
Той первоцвіт, як подих весняний,
В серцях зродив і весну, і відлигу …
З’явився серед лісу, з-під снігів,
Така чарівна, ніжна квітка рання,
І весну-красну трепетно зустрів,
Як чистий подих першого кохання!

Я блакитні очі маю,
Здавна проліском зовусь.
В лісі першим розцвітаю,
Навіть снігу не боюсь.
(М.Познанська)

Пролісок

Біленькою голівкою,
Піднявшись над травинкою,
Маленький ніжний пролісок
До сонця підроста.
І тягнеться листочками
Над гучними струмочками,
Неначе промінь сонячний,
В блакитні небеса.
(О. Барановська)

Проліски білі зустріли весну.
Першими ліс пробудили від сну.
Петрик ходив на прогулянку в ліс,
Пролісків мамі букетик приніс.

Я – пролісок синенький,
I перший на весні
Сказати вам раденький:
Кінець! Кінець зимі!
З-під снігу мій листочок
До сонця простягну
I ніжний мій дзвіночок
Вiтатиме весну.
(К. Перелiсна)

Проліски

Букетик пролісків у склянці на столі,
Як ніжний подих ранньої весни,
Так душу сколихнув мені,
Ввійшовши у мої весняні сни.
Немов весна прийшла до мене в дім
З букетом квітів ніжно-голубих,
О, скільки світла і тепла у нім
В букетику із квітів лісових.
На мене дивитесь очима голубими,
Немов вітаючи з весною знов і знов
Для мене стали ви такими дорогими,
Бо принесли мені надію і любов.
Надію на весну, на світле і красиве,
На те, що завтра буде краще ніж тепер,
Що буде ще життя успішне і красиве
І що любові блиск в душі іще не вмер.
Букетик пролісків у склянці на столі
Так душу звеселив і сколихнув її…
(Г. Несмашна)

І проліски, і небо шле блакить

І проліски, і небо шле блакить,
Навіть негода виглядає весну,
Синички флейта за вікном звучить,
Сади вже сонце в’яже перевеслом.
На підвіконні примостився кіт
Примружив очі — бачить сни весняні,
Проклавши перший з вирію свій слід
Шпаки співають пісню про кохання.
Вербові котики розгладжують свій пух
І виглядають — просяться в букети,
А чорний ворон примостивсь на сук
Та слухає шпаків пісні-куплети.
Всміхаюся: «Це сон, чи то мана…?»
У закутку де сонечко спинилось,
Метелик свої крильця розмина
Весна прийшла, чи теж йому наснилась…
(Г. Грицина)

Пролісок, мов хлопчик,
Оченятком синім
Дивиться навкруг:
Зеленіють ниви,
У ясній долині
Бджоли полетіли
На зарічний луг…
Вся земля радіє
Сонцю молодому,
Снігу вже нема.
На останній кризі
В далеч невідому
Проплила зима.

Вірші про мімозу

Мімоза жовта — сонечка привіт,
Весняне ніжне і пахуче диво.
Всміхається святково білий світ,
Жовтіє сонечко на небі нам щасливо.
Мімозу ти мені подарував
У ті роки далекі і щасливі….
Слова кохання ніжно прошептав,
Такі приємні і невинно — милі.
Мімоза ніжна — казки дивоцвіт ,
Така пахуча квітка , мов парфуми.
Років далеких весняний привіт ,
Кохання першого ті спогади і думи….
(Т. Лесьєва-Лесь)

Гілочка мімози

Мімози, ніби сонечко жовтенькі
Чарують душу і приходять в сни.
Вони такі тендітні і маленькі,
Але це перші вісники весни.
Їх хочеться до серця пригорнути,
Зануритись в цвітіння чарівне.
І серденьком усю красу збагнути…
Мімози зачаровують мене.
Яке це щастя — гілочка мімози
Від серця подарована тобі.
І відступились холод і морози
А небеса чарівно-голубі
Тобі прихилені із добротою,
І з гілкою мімози від душі…
Приємно ж як — краса із добротою,
Тож усміхнутись щиро поспіши…
(Н. Красоткіна)

Вірші про первоцвіти – крокуси

Крокуси маленькі
Гарні квіточки.
Вони такі миленькі,
Немовби зірочки.
Цвітуть ранньою весною
І пахнуть дуже смачно.
Вони, як я з тобою,
Весні цій дуже вдячні.

Крокуси

Визирнули крокуси із землі чарівні:
Білі, жовті, сині й голубенькі дивні.
Ще земля холодна, не росте нічого,
Бо тепла так мало, тепла чарівного.
А для квітів простір, тепла вистачає,
Їх весняний вітер ніжно зігріває.
Гойдає легенько, пісеньку шепоче,
Від дощів холодних захистити хоче.
Крокуси радіють і цвітуть завзято
То ж навколо квітів і життя, як свято.
Десь бджола взялася і жучок з’явився
Та нектаром свіжим з квітки причастився.
Крокуси з’явились, то ж весна у силі.
Ці найперші квіти дуже серцю милі.
(Н. Красоткіна)

Крокус

Гарно, тепло у садку,
Снігу вже немає…
Із-під листя у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять,
Ніжні, зелененькі.
(К. Перелісна)

Вірші про перші весняні квіти – тюльпани

Тюльпани

Сонце знов пробилось із-за хмар,
Хоч мороз і сніг ще владарюють,
Та букет тюльпанів повний чар,
Серце по весняному хвилює.
Розцвіли тюльпани на вікні,
Красота із поглядом чарівним
І вони всміхаються весні,
У вікні неначе диво-дивне.
Набігають думи весняні,
Радість гоїть нам зимові рани
І цвітуть чарівно на вікні,
Обігріті сонечком тюльпани.
(В. Назарук)

Співають ранішні тумани,
Проміння дихає в вікні,
А під вікном цвітуть тюльпани,
Весняні квіти чарівні.

Весною зацвіли тюльпани,
Де кожна квіточка жива,
Бо гоїть нам сердечні рани,
Дарує нам весни слова.

Туман загляне у віконце,
Тюльпани сплять іще в росі,
Та підніметься знову сонце,
Засяють зранку у красі.

Я гордо голову тримаю
І перед вітром не схиляю.
Я жовтий є і полум’яний,
І наче яблуко рум’яний.
В саду я квітну навесні.
Тюльпан дали ім’я мені.

Вірші про нарциси

Ось нарциси стали в ряд.
Певно, вийшли на парад?
Напарфумені, біленькі,
У листочках зелененьких.

Нарциси світло-жовті, золотаві

Нарциси світло-жовті, золотаві
Лише весною ранньою цвітуть.
Вони такі тендітні і яскраві,
Передають душі твоєї суть.
Дивлюсь на їх чарівність і питаю:
Навіщо їх Господь колись створив?
І сам собі на те відповідаю –
Щоб я нарциси, як тебе, любив.
І щоб щороку ранньою весною
Ці квіти світло-жовті, запашні
Нас огортали ніжною любов’ю
І дарували миті чарівні.
(О. Високий)

Глянь кругом: вгору, вниз —
Вже весніє, сонце гріє,
Квітне жовтий нарцис –
Квіти жовті, квіти сині —
Милі барви в Україні.

У зелені з вітром танцюють,
Із небом мелодії ллють,
Сміх та радість віщують –
Нарцисами квіти ці звуть.

Нарциси

Жовтяві чи білі — всі сяють
Чарують очі людські
Промінчики сонця вплітають
У коси тендітні свої.
Мріють, виблискують, грають
Із сонечком пісню свою
Ніжно й привітно вітають
Собою чарівну весну!
У зелені з вітром танцюють
Із небом мелодії ллють
Сміх та радість віщують
Нарцисами квіти ці звуть.
(Г. Російчук)

Читайте також: Слова подяки мамі від дочки: приємні, щирі, зворушливі

Вірші про первоцвіти – сон-траву

Колихає ніжно теплий вітер
Квіти сон-трави коло вікна,
І чомусь так хочеться радіти,
І співати, вже прийшла весна!

«Сон-трава», – казала ще бабуся,-
«Символ спокою, кохання й чистоти!»
Я дивлюсь на неї і молюся,
Щоб усі були щасливі на землі.

Сон-трава

Крізь опалі жовті голки
Піднялися стебла тонкі
з лісової мурави.
Від квітневої теплині
Розцвіли небесносині
квіти сон-трави.
Волохаті, ніжні, чисті,
А на них роси сриблисті
перла виграють.
І здається: на поляні
То не квіти — з сонця п’яні,
То джмелі гудуть.
(С. Буряченко)

У траві густій, зеленій
Квіточки біленькі.
Дуже схожі на ромени,
Тільки що дрібненькі.
І листочків мало мають,
Ніжки в них короткі…
Ну, та всі напевно знають –
Це малі стокротки.
Ще холодні в лісі ранки,
Сніг ще в лузі дотліва,
Та розкрила на світанку
Сині очі сон-трава.
Сон-трава на ніжці срібній –
Ніжне сонечко земне…
Ти ж казала, мамо рідна,
В сон-траві знайшла мене.

Там сон-трава чомусь не засинає
Після зими ішла замріяна весна,
В долонях теплих першу квіточку несла
Та й кинула під вільхи голі в лісі.
Зраділи горобці, навіть і ті, що в стрісі
Адже попереду – комахи і трава,
Вода в промінні буде сріблом вигравать,
І дощик землю випере чистенько.
«Чи вміститься все те в малім серденьку? –
Хвилюється за сина мама горобця, –
І дивовижна й клопітна пора оця.»
Ба, стріли перші трави посилають…
То – сон-трава… Й чомусь не засинає…
(Г. Верес)

Читайте також: 23 загадки про підсніжник на українській мові для дітей

Вірші про конвалії

Простіть мені, конвалії
Весна лужок між липами
Перлинками усипала,—
Прибрала темнолистими
Конваліями чистими.
На липі зяблик ценькає.
Тримаю квіти жменькою,
Навіщо рвав — не відаю,
Побавлюсь — бо — й розкидаю.
Лишив жмуток під липою,
А сам заледь не хлипаю…
Покривджені, пов’ялії,
Простіть мені, конвалії!
(О. Пархоменко)